Рубрика: Работа центра

Игрушка
Игрушка

На фото обычный «Беззубик», а для Саши он знак стабильности и возможности доверять психологу, а для психолога — это множество историй детских жизней и переживаний. Каждый раз, зайдя в кабинет, мальчик проверяет на месте  ли «Беззубик». Это маленькая игрушка является одним из помощников психолога, потому что дети через игру могут рассказать и о себе, и о своих потребностях, и о своих желаниях, поэтому они являются чрезвычайной ценностью! Игрушка может перевоплощаться в разные роли, сначала быть врагом, затем защитником, а впоследствии и другом. И этот опыт, который получает ребенок в безопасных условиях кабинета, он сможет перенести в свою жизнь сначала в Центре, а затем и в новой семье. Теперь я понимаю, почему так иногда важно сохранить игрушку детства, потому что в ней может быть чрезвычайное ресурс для зрелого владельца. А у вас есть игрушка детства и история с ней?

Ирина Цилуйко, психолог

Похвала — великая сила!
Похвала — великая сила!

Поддержка окружающих — это так важно. И возраст здесь не играет роли. Человеку и в 2 года и в 50 хочется быть любимым, чувствовать заботу и признание родных людей. Но ребенку это необходимо как воздух, ведь он только начинает свой жизненный путь. Когда ребенок получает поддержку со стороны воспитателя, то он с большей радостью берется за покорение новых высот. Именно Похвала очень важна для развития ребенка. Когда ребенок слышит от нас одобрение, он понимает, что мы его поддерживаем, помогаем, мы на его стороне, мы видим его сильные стороны. У ребенка автоматически появляется желание продолжать стараться, развиваться, достигать по поставленной цели, появляется уверенность в себе, у ребенка повышается самооценка и он понимает свою значимость. «Если меня хвалят, значит, я хороший, я делаю что-то хорошее». И сделав такие выводы, ребенок развиваться дальше в правильном русле. Давайте чаще хвалить наших детей!

Александр Тоюнда, помощник воспитателя

Жора и драконы
Жора и драконы

Жора последнее время увлекся драконами: говорит о них, рисует, составляет рассказы (драконы большие, маленькие, зеленые, разноцветные, говорят, курлычут, летают …) На прогулке друг Жоры Денис спрашивает у воспитателя: «Надежда Николаевна, а где живут вампиры?» Жора, опередив взрослого соответствует другу: «Вампиры живут в твоей голове! А в моей живут драконы!»

Надежда Остапенко, помощник воспитателя

Видеть только хорошее
Видеть только хорошее

….в периоды тяжелых испытаний или возрастных трудностей, например, в подростковом возрасте ребенку вновь (как в первые годы жизни) бывает важно увидеть в глазах родителя, услышать в его словах понимание, одобрение и безусловное принятие, чтобы вновь убедиться: «Я существую-и это хорошо»…(Л.Петрановская «Тайная опора») Давайте будем видеть в наших детях хорошее, замечать, что у них получается и радоваться их успехам, а не только акцентировать внимание на том, чего они не сделали…Ведь дети, пока они дети, видят этот мир и себя глазами родителей…

Виктория Мыколаенко, помощник воспитателя

«История потерь»
«История потерь»

История потерь подростка, который пережил тяжелые, тревожные, недетские ситуации: вытаскивал бабушку из запоев, любил минуты ее трезвости, в которых она заботливо зашивала пуговицы и готовила еду; маму, которая обещала что сделает все возможное, чтобы забрать его домой, и это оказалось лишь обещанием … И тут ушла из жизни Собака — верный друг, преданная существо в мире, к которому прислонился в минуты невыносимых ссор и драк, когда весь мир шел кругом и разбивался на маленькие кусочки. Единственный неомраченный, светлое воспоминание жизни в своей семье. Несмотря на бесконечный цепочку потерь и неприятностей, ребенок остается светлой и чистой, устойчиво и уже по-взрослому переживая всю боль и принимая «недетскую» ответственность за всех взрослых. Подростковый возраст – время отделения и независимости, но и потребности в поддержке и понимании со стороны взрослого. Поэтому мы, взрослые, обязаны ее предоставлять, подхватывать «почти взрослого человека» и помогать справиться с болью и страхом перед неопределенной жизненной перспективой. Несмотря на то, что у ребенка остается прошлое, сотканное из Потерь, она питает Веру в лучшее будущее. Я не устаю удивляться этой детской силе Веры

Наталья Пашко, психолог

Веселый трамвайчик
Веселый трамвайчик

Якось вирішили прогулятися зі старшими дітьми в місто. Їхали трамваєм, зайняли позаду декілька місць, весело спілкувалися, чекали своєї зупинки. І тут здивований погляд, а потім ще більше здивоване запитання молодого чоловіка, що сидів поряд з нами : а це все ваші діти? — Наші! А чиї ж іще?- відповідаємо. Вся дітвора розпливлася у посмішках. Переглядаються, шепочуть щось один одному. Такі одразу щасливі стали. Потім ще кілька днів згадували нам, «підколювати»- а ви не забули? Ви за нас відповідаєте, ми ж ВАШІ! Як важливо дітям розуміти, що є дорослий, який приймає, любить і підтримує!

Сергій Миколаєнко, вихователь

Крепкие объятия
Крепкие объятия

Иногда важно просто держать ребенка в крепких объятиях! Держать, когда ребенок борется с Ветром перемен: барахтаясь своими ножками и ручками, пытаясь остановить разрушительный Ветер, от нее не зависит, какой сильнее чем хрупкое тельце.

Нужно держать ребенка, как Земля держит хрупкий ствол ростка, который пытается устоять в этом Мире и не вырваться с корнем, в неизведанную бездну! Держать, занимать, гладить и ждать вместе, когда утихнет Ветер Перемен… и просто быть рядом.

Наталья Пашко, психолог

Маленький украинский патриот
Маленький украинский патриот

Проводимо разом з дітьми молодшої групи заняття, присвячене майбутнім професіям. Я цікавлюся : — дітки, хто ким хоче стати, коли виросте?

— Я хочу бути лікарем, – каже Сергійко.

— А я буду співачкою, – відзивається Даринка.

— А я буду патріотом, — дуже ствердно визначився Данило. Потім, трохи подумавши, сам собі заперечив. — Хоча я і так вже патріот! Тоді буду метеликом. Точно, метеликом!

Галина Буря, помічник вихователя

Воспитатель! Такое гордое слово!
Воспитатель! Такое гордое слово!

Вихователь! Таке горде слово! Виховуєш дітей, тобто направляєш їх по життєвому шляху, підтримуєш, учиш і допомагаєш, коли потрібно.

Але яке ж непросте це заняття! Особливо у нашому випадку! І по великому рахунку, непросте, не тому, що не хочеться всього цього робити, а тому, що діти не завжди хочуть приймати те, що ти намагаєшся їм дати. І ясно, що це вони роблять не спеціально (ну, добре,іноді і спеціально;). Життя кожного, до приходу у наш Центр, було зовсім непростим. Якби було все добре, то не зустрілися б ми у Центрі. Хтось не довіряє дорослим, хтось думає, що і сам справиться зі своїми проблемами. Страхи, тривоги, непережиті травми, неприйняття таких кардинальних змін у житті, та ще й нові люди, які увесь час намагаються залізти у душу…

Але наступає новий день, і ти знову на своєму місці. І знаєте, що тримає насправді? Що дає нові сили? Кінцевий результат усього процесу. Робота вихователя — тільки частина спільної кропіткої праці усіх співробітників, і в загальному усіх людей, котрі опікуються конкретною долею конкретної дитини.

Але от, приходять близькі дитині люди, мами, тата, бабусі, дідусі, родичі, забирають дитинку додому. І ось він, результат, про який говорилося раніше.

Діти змінюються, розцвітають, починають нове життя. Так, можливо це ще не щасливий кінець. Це тільки початок шляху довжиною у життя. Зі своїми труднощами, злетами і падіннями, радостями і переживаннями. Але ж тепер вони не одні. Тепер, в кожен важкий момент у них буде можливість опертися на міцне, впевнене плече Дорослого.

Сергій Миколаєнко, вихователь старшої групи

Бесценные сокровища
Бесценные сокровища

Заняття у кабінеті психолога. Потрібно одразу сказати, що одна стіна у нас повністю зайнята величезною шафою з різноманітними іграшками на кожній полиці.

Граємо з Микиткою, 6 років, у пісочниці. Війна солдатиків саме у розпалі, «наші» йдуть у наступ і перемагають. Тут Микита несподівано перериває гру та серйозним тоном запитує:

А коли ми спимо, ви вночі самі граєтесь усіма цими іграшками?

Посміхаючись, я відповідаю, що вночі я їду додому й також сплю. Однак, хлопець не здається:

Ну, значить в інший час. Все одно, граєтесь?

Я відповідаю, що граюсь з ними, з дітками тобто.

По його виразному погляду у відповідь я зрозуміла, що у його маленькій голівці це не може укластися – або я брешу, або дорослі дурні й не розуміють нічого у житті.

А після заняття я й собі замислилася, а може й справді він правий? Іграшки, олівці, фарби, пісочниця та пластилін виглядають так звабливо… Ще кілька років тому я й уявити не могла, що у моєму розпорядженні буде такий скарб, а тепер для мене це робочий інструмент…

Дякую нашим дітям за те, що вони нагадують про справжню цінність речей та життя. Діти не дають нам бачити світ сірим, що непомітно перетворює живих дітей у дуже серйозних дорослих.

Тетяна Палієнко, психолог

Більше фото можна переглянути в фотоальбомі.