Влаштування дитини в сім’ю

482

З усіх питань звертайтеся за тел. +38 (044) 462 85 04

ПРОЦЕДУРА УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ – ЦЕ ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС, В ХОДІ ЯКОГО РІШЕННЯМ СУДУ створити нові постійні відносини між батьками і дитиною. ДЛЯ ДЕРЖАВИ СУТЬ ПРОЦЕСУ полягає в передачі БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ВІД ОДНІЄЇ РОДИНИ До ІНШИЙ. ДЛЯ усиновителів УСИНОВЛЕННЯ ОЗНАЧАЄ ПРИЙНЯТТЯ В РОДИНУ ДИТИНИ НА правом народження, СО усіма правами та обов’язками, ЯК З БОКУ ДОРОСЛИХ, ТАК І З БОКУ ДИТИНИ.

Хто може усиновити

Згідно зі статтею 211 Сімейного Кодексу України усиновлювачем дитини в Україні може бути:

•дієздатна особа віком не менше 21 року;

•особа, старша за дитину не менше ніж на п’ятнадцять років. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі.

•особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, так би мовити, в цивільному шлюбі, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини;

•якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі; якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Але якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини;

•якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка;

•кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

 

Переважне право серед кількох осіб, які бажають усиновити одну і ту ж дитину, надається:

•родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

•громадянам України – перед іноземцями;

•особам, які всиновлюють двох і більше дітей (сестер, братів), не пориваючи сімейних відносин;

•особам, в сім’ях яких проживає дитина, яка усиновлюється;

•особі, яка є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;

•подружжю – перед самотньою особливої.

 

Хто не може усиновити дитину в Україні:

За правилами статті 212 Сімейного Кодексу України визначено, що усиновлювачами не можуть бути особи, які:

•обмежені у дієздатності або визнані недієздатними;

•були позбавлені батьківських прав щодо інших дітей, якщо ці права не були поновлені;

•були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;

•перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

•зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

•не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

•страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;

•були засуджені за злочини, перелік яких зазначений у цій статті сімейного кодексу України;

•за станом здоров’я потребують стороннього догляду;

•є особами без громадянства;

•перебувають у шлюбі з особою, яка, згідно з цією статтею, не може бути усиновлювачем;

•мають інтереси, які суперечать інтересам дитини.

 

Яких дітей можна усиновити в Україні

Згідно ст.ст. 209, 219 Сімейного Кодексу України без згоди батьків може бути усиновлена дитина:

•кинутий в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забирати батьки, інші родичі, після досягнення нею двомісячного віку;

•який було підкинуто чи знайдено, через два місяці з часу його перебування;

•батьки якої невідомі;

•батьки якого визнані судом безвісно відсутніми;

•батьки якого визнані судом недієздатними;

•батьки якої позбавлені батьківських прав;

•якщо судом встановлено, що батьки, які не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

 

За згодою батьків дитина може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку (ст. 217 сімейного кодексу). Зазначеною статтею встановлено, що згода батьків має бути добровільним і безумовним. Угода про надання плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, не має законодавчих підстав. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.

У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька, або була позбавлена їхнього піклування (ст. 208 Сімейного Кодексу). У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 210 брати і сестри не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. За наявності обставин, що мають істотне значення, і за згодою органу опіки та піклування суд може постановити рішення про усиновлення когось із них, або усиновлення їх різними особами. Якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце їх проживання.

 

Рішення суду про усиновлення

Згідно зі статтею 224 Сімейного Кодексу суд, виносячи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

•стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

•мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

•мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

•взаимосоответствие усиновлювача та дитини, а також те, як довго потенційний усиновитель піклується про дитину;

•стан здоров’я дитини і потенційного усиновителя;

•ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

 

При дотриманні всіх умов, встановлених Сімейним Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд виносить рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що воно вже має або може народити дитину. Усиновлення дитини вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 Сімейного Кодексу). За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду свідоцтво про усиновлення.

 

Правові наслідки усиновлення дітей в Україні

 

Згідно ст. 232 Сімейного Кодексу правові наслідки усиновлення наступають з моменту набрання законної сили рішення суду. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.

 

Правові зв’язки можуть бути збережені між усиновленою дитиною та іншими родичами в тому випадку, коли після смерті одного з батьків дитини або визнання його недієздатним другий з батьків вступає в повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити цю дитину. У цьому випадку баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, рідні брати, сестри дитини мають право подати до суду заяву про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв’язку. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і може задовольнити її, якщо це відповідає інтересам дитини.

 

Крім цих правових наслідків з моменту усиновлення, між усиновленою особою (а в майбутньому – між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням з’являються взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки. Так, з моменту усиновлення усиновлювач набуває права та обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, утакому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. У свою чергу, усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, які має дитина щодо своїх батьків. Крім того, усиновлена дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення: на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування у зв’язку з втратою годувальника.

 

Історія виникнення “усиновлення”

Історія усиновлення в Україні починається ще в далекій Київської Русі. Спочатку київські князі опікувалися людьми, які потребували цього. У їх число входили і діти-сироти. Вперше в законі цю проблему згадав Ярослав Мудрий, і для виключення причини подібних бід вписав до законів свого часу турботу про жінку, як про матір.

Передавати дітей-сиріт в хороші сім’ї почали при дружині Павла 1. Вона вибирала гідних селян і ретельно перевіряла, щоб за дітьми був гідний догляд, і оплачувала сумлінність цих селян у вихованні дітей.

Пізніше з’явилося поняття патронажу. Звичайні сім’ї брали з притулків вихованців та зобов’язувалися забезпечувати їх матеріальними благами за своїми можливостями, стежити за здоров’ям, і при можливості забезпечували своєму приймачу професійну підготовку.

Під час радянського союзу усиновлення звелося до мінімуму, замінюючись розвитком інтернатів. І тільки в 90-х роках початок заново набирати обертів. Адже тільки в хорошій сім’ї дитина може бути вихований на хороших прикладах прийомних батьків, засвоїти норми соціального та внутрісімейного поведінки.