Сьогодні у нас був особливий день. З нашого центру вибувала ще одна маленька і обігріта дитина. І за стільки років існування Центру цей момент міг стати технічним процесом: акти передачі, обійми і знову до роботи.

Але ж ні!

Ми кожного з дітей любимо більше інших. І кожному хочеться зробити цей момент особливим. Своєрідною відправною крапкою у нове, інше, незвідане, але таке довгоочікуване життя.

Пам’ятаються часи, коли ніяких особливих прощань не було. Ніхто тоді не пояснював дітям куди вибув їх друг, ніхто не планував цей важливий день. Тривога та страх проникав у дитячі голови, що колись їх заберуть у невідомому напрямку.

Це перешкоджало будувати з дітьми близькі взаємини та налагоджувати довірливу атмосферу.

На сьогодні цей момент вже обріс традиціями та ритуалами. Ми кожного разу намагаємося створити невеличке свято. Збираємось на полуденок, під час якого нові батьки пригощають дітей смаколиками; працівники згадують пройдений з дітьми шлях змін та страждань, вказуючи на важливості кожної вихованця, дивимося фотографії за час пригод в Центрі. А діти проговорюють найщиріші побажання, кодують у своїх посланнях щось сокровенне своєму другу.

Всі плачуть та радіють один за одного. І цей досвід вже ніхто не забере. Бо він про справжню близькість та неповторний момент, смак якого ще довго залишається у серцях усіх, хто долучився до цієї нелегкої справи – реабілітації.