“Давай пограємо!” – як часто ми чуємо це прохання від дітей. І яку величезну радість вони відчувають, коли ми погоджуємося. Ми можемо побути хворим або продавцем, учнем або  ведмедиком. Зазвичай, граючи з дитиною, ми слідуємо за його бажанням: він сам пояснює нам, що треба робити. А ми, якщо вже вирішили доставити йому задоволення, слухняно виконуємо всі його вимоги.

Однак гра – це не тільки задоволення і радість для дитини, що саме по собі дуже важливо. У грі дитина закріплює навички, якы вона нещодавно опанувала, розвиває найважливіші сторони своєї психіки. Діти в грі відчувають себе самостійними – за своїм бажанням спілкуються з однолітками, реалізують і поглиблюють свої знання та вміння. Граючи, діти пізнають навколишній світ, вивчають кольори, форму, властивості матеріалу і простору, знайомляться з рослинами, тваринами, адаптуються до різноманіття людських відносин, і т.д.

У грі у дитини розкриваються такі її можливості, які ще не реалізуються в повсякденному житті. Це схоже на погляд в майбутнє. У грі дитина буває сильнішою, добрішою, витривалішою, ніж у багатьох інших ситуаціях. І це природньо.

Ми щасливі, що наші діти самі є ініціаторами всіх ігор, охоче самі йдуть грати в ігрову кімнату і кличуть усіх вихователів з собою. Ми бачимо кожен день, як вони змінюються, як стають краще.

Більше фото.